Про проект

This page is also available in English.

На домашній сторінці вебсайту ми коротко пояснюємо витоки і мету цього дослідницького проекту, а також розповідаємо про джерела, що організовані та представлені на багатьох інших сторінках цього вебсайту. В обговоренні, поданому нижче, ми дуже детально обґрунтовуємо мотивацію, що керувала цим проектом впродовж декількох років, ще до того як він зрісся у матеріал, доступний на сайті.

У розділі “Путівник” й у інших розділах вебсайту ми не беремо до уваги, що мотивує людей ставати активістами, волонтерами, місцевими чи віддаленими прибічниками проектів зі спадщини; загалом ми не звертаємось до особистостей та причин проектів. Натомість ми сприймаємо як належне те, що деякі люди захочуть створювати і керувати проектами або допомагати тим, хто захищає єврейську спадщину на заході України. В центрі нашої уваги – питання де?, що? і особливо як?, які стосуються проектів, оскільки з нашого досвіду це – саме ті аспекти, що найбільше потребують інформації, ресурсів і скерування.

Однак лише на цій сторінці ми таки обговорюємо, що нас особисто мотивувало на проведення дослідження й опублікування того, що ми дізналися, тому що з розмов з іншими тут, у Західній Україні, та закордоном, ми знаємо, що наш досвід – не унікальний, наші виклики насправді є поширеними, а, окрім розміщення місць поховань, інституційних ресурсів – мізерна кількість. Більшість успішних активістів, що займаються питаннями спадщини, – окремі особи, які досягли свого результату через невпинну силу волі та через власну винахідливість.

Які саме існують виклики у збереженні місць єврейських поховань у Західній Україні?

Просторова пам’ять – розташування місць поховань

Звіт 2005 року про місця єврейської спадщини для України, опублікований Американською комісією з питань збереження спадщини Америки за кордоном (USCPAHA), дуже добре висвітлює це перше питання. П’ятирічне обстеження, завершене 20 років тому, намагалося розпізнати та розмістити єврейські кладовища і масові поховання: “Не існувало ані попереднього списку кладовищ, з якого ми могли б користати, ані попереднього схожого обліку чи обстеження. Знайти місце розташування цвинтарів було нелегким завданням” [С. 4]. “Найбільша небезпека – у західній частині України, регіоні, що перебував під польським контролем поміж війнами та був повністю окупований німецькою армією. У цьому регіоні, де більше не існує багатьох історичних [єврейських] громад, кладовища залишаються незахищеними і під великим ризиком” [С. 23].

Першим кроком для збереження є розпізнання, але зі зруйнованими місцевими єврейськими громадами і практично жодною єврейською присутністю впродовж десятиліть, зв’язок між місцем і пам’яттю став сильно порушеним. USCPAHA та їхні геодезисти на місцях знайшли та ідентифікували понад 1300 єврейських місць поховань (731 кладовище, 495 масових поховань) по Україні. Підказкою щодо розміру передвоєнної єврейської присутності у Західній Україні слугує те, що одна п’ята усіх кладовищ знайдена у трьох областях колишньої Східної Галичини, а одна третя із загальної кількості по Україні була знайдена у п’ятьох областях, що становлять більшу частину Західної України, – густота кладовищ більш ніж удвічі перевищує частку населення і площі цих областей у сучасній Україні.

На підтвердження складності цього першого обстеження у своєму підсумку USCPAHA написали: “Вважається, що ще декілька сотень єврейських могильників і масових поховань існують в межах сучасних кордонів України” [С. 22]. Дослідження, здійснені іншими установами, переважно Яхад – Ін Унум (Yahad – In Unum), Lo Tishkach, а зараз також ESJF Європейською ініціативою єврейських кладовищ, лише підтвердили цю гадку. Завдяки пошукам в архівах, інтерв’ю з євреями, що вижили, відвідинам місць і замірам, а особливо – інтерв’ю зі старшими місцевими жителями у містечках і селах було ідентифіковано і знайдено локації багатьох нових місць поховань, зокрема у Західній Україні. У регіоні Східної Галичини, що складається з трьох областей, кількість розпізнаних єврейських кладовищ зараз на 60% вища, аніж та, що початково задокументована USCPAHA 15 років тому, а число розпізнаних масових поховань на цей час у сім разів перевищує попередню кількість. Як Яхад – Ін Унум, так і ESJF досі активно досліджують регіон, менші організації також роблять свій внесок у цю роботу, тож ми поділяємо думку, що ще більше місць буде розпізнано і знайдено локації, незважаючи на те, що ресурси людської пам’яті, доступні для інтерв’ю, і відвідини місць стрімко зменшуються.

Важкий прорив у традиційній моделі громадського догляду за місцями поховань

Знову наводимо цитату зі звіту обстеження USCPAHA 2005 року: “Під час війни майже вся Україна була окупована вторгненням німецьких військ. Сотні історичних громад, особливо у Західній Україні, були повністю знищені руками німецьких загарбників” [С.17]. “Зараз євреї України складають третю найбільшу єврейську громаду в Європі і п’яту найбільшу в світі. У Західній Україні, однак, зберігся невеликий залишок її колишнього населення, де Львів та Чернівці налічують близько 6000 євреїв кожен” [С. 13].

Щоб було зрозуміло – на сьогодні у Західній Україні, за винятком більших міст, немає єврейських громад. Практично у кожному містечку чи селі, де було розпізнано єврейські місця поховань, не знайдеться бодай одного єврейського мешканця. Навіть у містах, де євреї можуть зібрати мін’ян, конгрегації – бідні, старіють і зменшуються. Після століть єврейського громадського догляду за цвинтарями ця модель зламана і її не можна відремонтувати. Враховуючи сотні виявлених єврейських поховань на заході України, проблема збереження є величезним навантаженням для регіональних громад.

Економічна слабкість країни, що лише недавно здобула самостійне управління, а зараз перебуває у стані війни за свою територію з набагато більшим сусідом, означає, що ресурсів та управління українського уряду на національному, регіональному і місцевому рівнях зі зрозумілих причин дуже мало; подорожуючи регіоном, ми часто бачимо кладовища всіх віросповідань, що потребують розчищення, збереження та ремонту. Інститути громадянського суспільства і регіональні НУО – невеликі та складаються здебільшого із волонтерів; важко винести за межі початкової стадії обговорення спроби створити зв’язки й об’єднати інформацію та ідеї, коли існує зовсім мало ресурсів для спільного використання.

Окремі активісти: локальні та віддалені – прогалини в знаннях і вміннях

Під німецькою окупацією часів війни навмисне нівечення єврейських культурних об’єктів у Західній Україні, включно зі знесенням кладовищ, було майже настільки повним, як знищення єврейських громад, які створили їх. Використання для інших цілей єврейських надгробків і навіть земель кладовищ, що спонсорувалося державою, під час комуністичного періоду збільшило втрати. Примусове переселення етнічних груп і придушення релігії посилило процес “забування” єврейських кладовищ і масових поховань до майже кінця радянської епохи. Проте до 1980-их років радянська влада почала позначати деякі місця єврейських масових поховань – не як визнання Шоа (Голокосту) як такого, а як частину антифашистської соціальної кампанії. Це надало змогу для тих, хто пройшов крізь війну, здебільшого – для етнічних українців, а також невеликої кількості українських євреїв, обговорити конфлікт і його вплив на місця спадщини.

Невдовзі після завершення радянського правління в Україні у 1991 році євреї, що вижили, з Ізраїлю, Північної Америки та інших країн співпрацювали в межах сімей і в межах спілок взаємодопомоги (landsmanshaftn), щоб увіковічнити пам’ять їхніх втрачених громад, огородити кладовища і розмістити знаки на усіх типах місць поховань; багато таких проектів проводилися за співпраці та підтримки місцевих істориків і громадських та релігійних лідерів у щойно незалежній Україні. На поховальних місцях на заході України було встановлено близько сотні пам’ятних знаків чи проведено інші проекти з метою вшанування впродовж двох стрімких десятиліть допоки кількість тих, що вижили, та їхні українські ровесники з власним досвідом війни занадто сильно скоротилася, аби втримати ці зусилля. Звісно, сьогодні вік тих перших знаків та огорож видає себе і вони повільно руйнуються.

Зараз робота ведеться наступними поколіннями – як єврейськими, так і українськими. Не маючи безпосереднього досвіду роботи з довоєнними місцями єврейської спадщини і після стрімких змін вигляду місцевостей спадщини, іноземним єврейським нащадкам і місцевим жителям теж може бути складно візуалізувати, якими були ці місця, як вони зберігають пам’ять і що зараз можна зробити з ними. Відвідини оголених кладовищ, ймовірно, видадуться депресивними, не говорячи вже про масові поховання – коли вони можуть бути знайденими. Майже кожен з бажанням краще позначити і доглядати єврейські поховання повинен спочатку подолати значну фізичну відстань: географічну, історичну і/чи культурну, залежно від особистого пункту відправлення.

Більшості окремим активістам не вистачає знань, умінь і досвіду в питаннях, властивих для роботи зі збереження спадщини у регіоні. Незважаючи на регулярні звернення на конференціях і круглих столах у Європі та інших частинах світу для розвитку передового досвіду у збереженні єврейських кладовищ, а також декілька заяв високопоставлених лідерів у європейських дослідженнях єврейської спадщини впродовж останнього десятиліття, не було опубліковано майже жодної практичної (та відповідної до регіону) поради та інформаційних ресурсів будь-якою мовою й у форматі вільного доступу для публіки. Ми зіткнулися з цією порожнечею під час розвитку нашого власного проекту в Рогатині на заході України і спостерігали це також під час широкого перегляду питань щодо єврейської спадщини протягом двох років у Польщі. За відсутності офіційних ресурсів ми розпочали вивчати практичні методи декілька років тому, працюючи пліч-о-пліч із невеликою кількістю здібних активістів, що працюють у Центрально-Східній Європі, та вивчаючи доступні друковані й веб-ресурси (навіть якщо вони не мали стосунку до регіону), і методом проб і помилок з друзями та колегами, працюючи волонтерами над їхніми проектами і над нашим. Ми не експерти і ніколи ними не будемо, проте ми достатньо дотичні як до масштабів виклику, так і до малих стратегій і методів, які, як видається, працюють, отож ми відчуваємо певну цінність у тому, що ми зібрали й вивчили, чим варто поділитися із тими, хто зацікавлений в активній ролі у догляді та керуванні спадщиною, що зберіглася. Цей проект підштовхнув нас зібрати і вивчити ще більше – особливо у сферах, куди наша практична робота поки не завела нас.

Наша особиста мотивація до дослідження і публікації

Основний стимул до цього дослідницького проекту народився від декількох запитів, які ми отримуємо кожного тижня: від інших, які сподіваються організувати проект з єврейського кладовища в містечку чи селищі на заході України чи поблизу, звідки походили їхні предки, але не знають, з чого почати; від українців у містах із зарослими єврейськими кладовищами чи занедбаними меморіальними знаками масових поховань, цікавлячись, хто може надати ресурси, щоб допомогти їм відновити місця; від іноземних єврейських нащадків, які не в змозі знайти інформацію про те, де принаймні поховані їхні родичі. Хоча ми завжди насамперед зосереджуємось на історії та спадщині окремого міста на заході України, ми з друзями впродовж року відвідуємо інші місця у регіоні, а також підтримуємо жваву присутність у соціальних медіа із зображеннями та інформацією про ці місця. Подорожі постійно спонукають нас до спілкування з місцевими жителями, які несуть пам’ять про втрачені єврейські громади та їхню спадщину, а Інтернет-публікації привертають увагу людей з усього світу, які прагнуть хоч якимсь чином щось зробити. Зрозуміло, що ми не можемо керувати більше, аніж нашим окремим проектом зі спадщини, але ми можемо публікувати методи, посилання, інструменти, приклади і поради, які бачили і з якими експериментували впродовж кількох останніх років – таким чином, щоб інші потенційні активісти оцінювали масштаб, розпочинали і керували власними проектами.

Ми хочемо наголосити, що успіх проектів таких типів стає помітним радше повільно та через більші способи, аніж відразу очевидним. Показ інтересу і турботи у вигляді елементарного розчищення рослинності, встановлення знаків інформує мешканців регіональних містечок і сіл про те, що існує непереривний зв’язок з місцями, які інші цінують. Ми неодноразово бачили, як анонімно повертали фрагменти єврейських надгробків на кладовища, де нещодавно працювали, як ставили свічки і квіти для вшанування на очищені пам’ятники і місця й інші прояви місцевої пам’яті і поваги. Навіть коли камінь, метал і деревні матеріали на цих місцях неминуче руйнуються, ця увага до минулого втішає. Інтегрувавшись з місцевими інтересами і турботами, проекти зі спадщини можуть підвищити обізнаність про різноманітність та співіснування, зробити свій внесок у збереженні миру і толерантності та протистояти ксенофобним і расистським поглядам.

З часу подачі оригінальної пропозиції до стипендіальної програми імені Фулбрайта цей проект розширився. Тоді як частини, що конкретно зосереджуються на старому кладовищі Рогатин , просувалися відповідно до плану, під час перебігу проекту частини, що стосуються “засвоєних уроків” і “передового досвіду” та націлені на ширше застосування у регіоні, зростали як в ширину, так і в глибину (а також у часі та зусиллях). Це зрозуміло; ми завжди казали, що єврейська спадщина Рогатина – типовий приклад із сотень єврейських місць спадщини у регіоні, отже, те, що ми вивчаємо, і помилки, яких ми допускаємось, радше будуть помічними для багатьох інших, незважаючи на розмаїття історії та випробування, які роблять цей регіон цікавим.

Хоча цей вебсайт значною мірою складений двома людьми, які зазначені нижче, дослідницький проект і його матеріали значно користали із внесків з порадами, інформацією, даними і досвідом великої кількості людей та закладів, яким ми вдячні, та усім їм ми із задоволенням виявляємо нашу прихильність. Подальший прогрес у розпізнанні, збереженні і захисті єврейських поховань у Західній Україні, звісно, залежатиме від постійних зусиль ще більшої кількості людей, деяких з котрих ми ніколи не знатимемо, проте усі вони сприяють поступу юдейського поняття “тіккун олам” та торують стежку до ремонту світу.

Марла Раучер Осборн
Джей Осборн
“Єврейська спадщина Рогатина”

Переклад Наталія Курішко.