This page is also available in English.
Вступ
З часу Другої світової війни більшість проектів зі збереження єврейських кладовищ на заході України задумувалась, планувалась, фінансувалась й проводилась як захід, тобто разово. Це справді так для більшості звичних видів проектів, включно з обстеженнями меж, прибиранням й очищенням місця, збереженням і документацією надгробків, санітарним озелененням, огородженням по периметру, встановленням знаків та спорудженням пам’ятників. Організація проекту щодо місця поховання як заходу – зрозуміла, зважаючи на типові витрати й труднощі у координуванні ресурсів, інструментів й працівників, що часто залежить від міжнародних зв’язків та багатомовної комунікації. Ефективна підтримка проекту впродовж цілого року чи навіть сезону може видатися складною, часові рамки проекту зазвичай охоплюють обмежені періоди з визначеними кінцевими датами – навмисне чи ні.
За відсутності планів й ресурсів продовжувати моніторинг та догляд, благотворний проривний ефект від заходу з консервації чи збереження місця поховання буде в кращому випадку тимчасовим, розсіюючись чи розплутуючись у часових масштабах від року до кількох десятиліть. Вибір матеріалів та методів поточних й минулих проектів може також ускладнити майбутні зусилля з консервації, а у деяких випадках може насправді пришвидшити руйнування чи пошкодження на місці. Декілька сторінок путівника на цьому вебсайті вказують на важливість розгляду довгострокової перспективи як частини більшості проектів з кладовища, особливо під час етапів концепції проекту.
Важливість планування заздалегідь регулярно повертатися, щоб утримувати єврейські місця поховань, обговорюється та ілюструється на цій сторінці та цьому вебсайті як одна з декількох стратегій, необхідних для сталого розвитку кладовищ і масових поховань як місць вшанування. Хоча обставини Голокосту на заході України та політика Радянського Союзу по Україні після війни були домінуючими факторами, що визначили поточний стан єврейських місць поховань у регіоні, дуже очевидні знаки занедбаності, які зараз характеризують ці місця та надихають на нову дію, навряд чи є унікальними у різних часах, регіонах та релігійних громадах. Задовго до руйнувань під час Другої світової війни недоглянуті кладовища “у руїнах” були предметом картин, фотографій та нарисів по Європі; багато цих викладів подавалось у романтичному стилі, однак не усі бачили красу у занепаді.
У 1924 р. народжений у Німеччині світський єврейських прозаїк Альфред Дьоблін поїхав до Польщі (до якої на той час входила більшість теперішньої Західної України), щоб безпосередньо побачити релігійний юдаїзм, та видав нарис обсягом у цілу книгу “Подорож до Польщі” наступного року. Перед відвідинами Львова та Кракова, хоча його основним акцентом було єврейське життя, він описує власні враження від єврейського кладовища на вулиці Окоповій у Варшаві напередодні Йом-Кіпура, коли кладовище часто відвідують:
Коли я покидаю ряд мармурових могил, бульвар знатних людей, то більше не бачу жодних курганів. Я знаходжу велику, невгомонну галявину… вона виглядає дикою, закрученою… Знову і знову щось виринає із зелені: спина, голова, обличчя… Усі могили розташовані в одному напрямку, завалені густою травою… Багато людей проходять шукаючи, розсовуючи траву, що вже повністю вкриває могили. (Подорож до Польщі. Альфред Дьоблін, переклад – Йоахім Нойґрошель. Видавництво “Paragon House”, 1991; С.63-65.)
Також Дьоблін відвідав велике єврейське кладовище у Вільнюсі (анексоване Польщею невдовзі після Другої світової війни), де він відзначає, що серед могил неофіційно прорізана стежка для коней як найкоротший шлях між сусідніми військовими казармами, а також інші проблеми:
Тут ми бачимо широчезну галявину з декількома галявинами і нерівномірно розкинуті, тут і там, поодинці та в скупченнях, низькі кам’яні плити. Зів’яле листя лежить всюди… Навколо лежать осколки, уламки каменю, цегла… Яке ж тут все напівзруйноване… Я перелажу через невелике підвищення, на якому розкидані надбиті кам’яні дощечки. Коли я стою наверху, то бачу корову, яка випасається нижче. Випас на могилах. Її послід лежить навколо… Трава росте дикою та високою. На пагорбах постійно наступаєш на розбиті надгробки. (там само, С.111-113)
Загальнодоступна база даних єврейського похоронного мистецтва на вебсайті Центру єврейського мистецтва при Єврейському університеті у Єрусалимі містить збірку фотографій, зроблених на старому єврейському цвинтарі у Львові (стертому з лиця землі під час Другої світової війни та надбудованому за радянської епохи) невідомим фотографом 1925 р. Ці зображення відображають те, що описав Дьоблін: красиво вирізьблені надгробки, багато заплутаних у товстих кущах і деревах, деякі – похилені чи заламані. В іншому місці короткий фільм з 1930 р. про єврейське кладовище у Кольбушові, Польща (лише за 100км від заходу України), тепер оцифрований та доступний онлайн як частина Енциклопедії євреїв Східної Європи YIVO, зображає лози та кущі, що ростуть під високими деревами та піднімаються на численні надгробки, що видно під час панорамування камерою. Схожі сцени відображені у довоєнних фотографіях єврейських кладовищ Кракова та Бібрки (у Львівській області заходу України), у загальнодоступній базі даних Polona Національної бібліотеки Польщі. Ці питання загальні та тривалі; для роботи з проблемами концепції проекту, стратегії та рішення потребують довгого огляду.
Сталий розвиток має багато визначень і може застосовуватись до багатьох сфер. Для наших цілей ми лише розглядаємо довгостроковий догляд та збереження єврейських місць поховань на заході України та окремі проекти, націлені на досягнення такого збереження. Навіть за вузьким визначенням робота включає культурні, соціальні, екологічні, економічні, політичні та технологічні сфери, які пересікаються та взаємопов’язані, а також мають місцеву та міжнародну участь та вплив. Простіше кажучи, сталий розвиток означає планування, адаптацію та керування зміною так, що місця поховання зможуть витримати та (в ідеалі) зберегти своє меморіальне призначення до кінця нашого життя. Декілька аспектів цієї теми обговорюються у розділах нижче, звертаючись до перспектив зміни та часу, масштабу, природи та культури, процесу і систем.
Сталий розвиток і консервація спадщини: теми та терміни
З 1970-х р.р. “сталий розвиток” найчастіше стосується балансування економічного розвитку з охороною навколишнього середовища та оновленням природних ресурсів. З приблизно 1990-х р.р. подібні концепції почали застосовувати до збереження спадщини (що також називають історичним збереженням), а сфера сфера сталого розвитку культури почала розширюватись. У передмові до збірки наукових праць із симпозіуму ІКОМОС щодо управління змінами як практики збереження спадщини професор з консервації Пенсільванського університету Френк Матеро висвітлює те, як культурна спадщина відрізняється від ресурсів у будівельній індустрії:
Для історичних матеріальних ресурсів – чи це культурний ландшафт, місто, будівля чи витвір мистецтва – мета помітно інша, оскільки фізичний ресурс скінченний і не може легко регенеруватися. Натомість сталий розвиток у цьому контексті означає забезпечення тривалого внеску спадщини у теперішнє завдяки продуманому управлінню змінами, що реагують на історичне середовище та на соціальні й культурні процеси, що створили її. Зміщуючи акцент на сприйняття та оцінку, консервація стає динамічним процесом, який залучає громадську участь, діалог та консенсус, а також розуміння пов’язаних традицій і значень у створенні, використанні та відтворенні спадщини.
Фундаментальні цілі консервації стосуються способів оцінювання й інтерпретації культурної спадщини для її збереження та безпеки – охороняючи зараз і на майбутнє. … Сталий розвиток підкреслює потребу у довгостроковому погляді. Якщо консервація розвиватиметься як життєздатна стратегія, необхідно розглянути економічний аспект, водночас на місцевому рівні освіта та участь громади мають центральне значення у сталій підтримці консерваційних ініціатив. … Ефективне управління місцем спадщини включає як знання того, що важливо, так й розуміння того, що важливість вразлива до втрати. … Як засіб і кінцева мета, консервація спадщини повинна забезпечити динамічний спосіб, яким окремі особи та громади можуть досліджувати, підкріплювати, інтерпретувати та ділитися своїм історичним і традиційним минулим та теперішнім через вклад як професійний чи непрофесійний учасник. (Управління змінами: сталі підходи до збереження техногенного середовища: 4-й щорічний міжнародний симпозіум США/ІКОМОС; організований США/ІКОМОС, Програма з історичного збереження Пенсільванського університету та Інституту збереження Ґетті; за ред. Джін Марі Тутоніко та Френка Матеро; Серія наукових праць, 2001; С. vii-viii. Дивіться сторінку з джерелами до сталого розвитку.)
Колишній археолог “Англійської спадщини” (“Історична Англія”) Ґрем Ферклаф розглянув питання сталого розвитку в культурних ландшафтах (як фізичних, так і концептуальних) у тому ж томі ІКОМОС:
Культурний ландшафт – основний у дебатах про управління культурою. Це цілком продукт зміни та мінливої взаємодії людських і природніх процесів; наші інтелектуальні та духовні відповіді на нього постійно змінюються; його компоненти (деревний покрив, живоплоти, ґрунтовий покрив) є напівприродними живими речами, що змінюються щодня та в залежності від пір року. Зміна – минула й поточна – один з його основних атрибутів, які є фундаментальними для його теперішнього характеру. Навіть не йдеться про затримання зміни.
Однак змінами потрібно управляти. Консервація має бути не просто свідком змін, а центральною частиною самого процесу, щоб краще спрямовувати його на сталий розвиток. Консервація – це не “зовнішня” діяльність, якою вона була колись, це більше не просто боротьба за порятунок фрагментів минулого від чужого бульдозера прогресу.
Мій посил тут полягає в тому, що консервації слід прагнути до управління змінами будь-де в межах історичного середовища, а також до захисту “найкращих” частин. Це особливо необхідна перспектива для культурного ландшафту, який є динамічною, живою сукупністю складних систем, що мусять мати простір для змін, якщо не хочеться втратити частину його характеру. Але управління змінами також повинне бути метою для консервації місць та пам’ятників. Місця, захищені як “пам’ятники”, відокремлені від повсякденного життя і збережені для досліджень, освіти чи туризму, завжди будуть меншістю. Більшість історичного середовища перебуває у щоденному вжитку і це означає приймання факту, що наслідком безперервного користування є безперервні зміни.
Це не аргумент того, що лише економічні цінності мають вагу, а навпаки… соціальні, особисті, екологічні, емоційні чи психологічні переваги турботи про історичне середовище, ймовірно, варті більше для суспільства, ніж економічні вигоди від його заміни. Прийняття необхідності змін також не є аргументом про те, що всі або будь-які зміни прийнятні. Для історичного середовища сталий розвиток означає контролювання змінами та вибір напрямків, які найбільш ефективно приносять вигоду зі спадщини з минулого. Отже, ухвалюючи будь-яке рішення про зміни та про вплив майбутнього на залишки минулого, ми повинні мати на увазі два окремих питання: (1) як узгодити мінімізацію втрат з потребами сьогодення та (2) як забезпечити те, щоб баланс, який ми досягаємо, не надто зменшив можливості наших наступників у розумінні та насолоді від їхньої спадщини. Чого вистачить для збереження наших цілей? Скільки може потребувати майбутнє?
Саме тому, коли йдеться про консервацію – йдеться про передачу варіантів. Ми не можемо знати, що майбутнє захоче зберегти, але ми можемо прагнути передати достатньо, щоб дозволити майбутнім поколінням ухвалювати власні рішення, і не закривати для них занадто багато дверей. Проте, як завжди, міру “достатньо” важко вирахувати, особливо щодо історичного середовища, яке є всеохоплюючим, все наше середовище проживання, джерело нашої ідентичності. Чи коли-небудь може бути достатньо? (Культурний ландшафт, сталий розвиток та прожиття зі змінами?; Ґрем Ферклаф; там же, С. 23-46.)
У вступній частині до свого тексту, оглядаючи експерименти щодо альтернативних підходів до збереження культурної спадщини, професор географії культури Кейтлін ДеСілвей представляє ідею співпраці з природними процесами розпаду, а не намагання протистояти їм чи звернути їх у протилежний напрямок:
Ми живемо у світі, повному речей, залишених тими, хто був до нас, але лише деякі з них ми виокремлюємо для нашої уваги та догляду. Ми просимо певні будівлі, об’єкти та ландшафти функціонувати як мнемотехнічні засоби, пам’ятати минулі часи, які породили їх, та робити ці минулі часи доступними для нашого споглядання і турботи. Мова, якою ми послуговуємось, коли об’єкт чи структура визнаються за їхній потенційний внесок у роботу культурної пам’яті, відразу припускає загрозу, ризик втрати. Ми говоримо про вразливі місця та речі, які потребують захисту, консервації та збереження. Необхідні дії для відновлення або підтримки фізичної цілісності об’єкта, що перебуває під загрозою, та забезпечення його виживання. Втручання та оброблення мають на меті захистити речі від прямого руйнування або занедбаності, а також від більш непрямих процесів ерозії, вивітрювання, занепаду та розкладання. Але що трапляється, якщо ми обираємо не втручатися? Чи можемо ми від’єднати роботу пам’яті від тягаря матеріального застою? Які з’являються можливості, якщо зміни сприймати, а не опиратися їм? (Керований розпад: спадщина за межами збереження; Кейтлін ДеСілвей. Видавництво Університету Міннесоти. Міннеаполіс, 2017; С. 3-4. Дивіться джерела про концепції.)
Теми сталого розвитку часто доповнюють одна одну та часом суперечать одна одній. У статті у томі ІКОМОС Ферклаф перераховує декілька принципів, важливих для досягнення сталого управління ландшафтами спадщини, зокрема підвищену обізнаність про все історичне середовище (за межами окремого місця) та про різні масштаби (часу та місця), потребу у довготривалому погляді на дії, визнаючи, де можливі зміни мають бути оборотними і те, що рішення повинні бути обґрунтованими (запобіжний підхід). (Ферклаф, С.27.)
1867 р. майбутній прем’єр-міністр Великої Британії Бенджамін Дізраелі допоміг відшліфувати тему прогресу до кліше: “Зміни – постійні.” Сто років по тому інший прем’єр-міністр Гарольд Вілсон, самопроголошений “найвправніший майстер кліше у британській Палаті громад” розширив думку Дізраелі: “Той, хто відкидає зміни, стає архітектором занепаду. Єдиним людським інститутом, що відкидає прогрес, є кладовище.” Наш погляд інший, за необхідністю.
Культурні зміни
Проект з відновлення чи збереження кладовища вже за визначенням уособлює зусилля підтримати розвиток культури. Проекти щодо єврейських кладовищ на заході України не лише просувають уперед окремі місця спадщини, а також підвищують обізнаність про єврейську спадщину та історію по регіоні через асоціацію та порівняння з іншими єврейськими місцями поховань. Ознакування, карти й інші маркери можуть відновити візуальну наявність та шанування мультикультурного минулого, типового для заходу України у будь-якому місті з єврейськими кладовищами та кладовищами інших віросповідань, а також з муніципальними місцями поховань та міжнародними кладовищами солдатів.
В огляді до розвідок дослідницького звіту про цінності консервації спадщини Інституту збереження Ґетті редактори спостерігають, що усі дописувачі звіту визнали, що:
культурні зміни (та мінливість) на глобальному рівні – це реальність і що теперішнє покоління має справу з дещо новим набором соціальних процесів і проблем. Ці зміни спричинені економічною глобалізацією, поширенням ринкової ідеології на все більше сфер життя, демографічними зрушеннями, технологічними змінами та політикою ідентичності — усе це вимагає переосмислення відносин між минулим, сьогоденням і майбутнім. … Існує чимало припущень (анекдотично, емпірично та теоретично), що в сучасному суспільстві матеріальна спадщина відіграє дедалі більшу роль. (Цінності та консервація спадщини: дослідницький звіт; ред. Еріка Аврамі, Рендал Мейсон та Марта де ла Торре; Інститут збереження Ґетті, 2000; С. 14. Дивіться джерела про сталий розвиток.)
У цьому контексті на заході України виникають специфічні труднощі через травматичні воєнні, повоєнні та пострадянські культурні зриви. У тому самому дослідницькому звіті один есей зосереджується на:
виклику щодо збереження історичних центрів у суспільствах, що переживають швидкоплинні зміни. Ця ситуація зазвичай трапляється у нещодавно незалежних державах, країнах, які зазнають економічної перебудови, та націях у важкому політичному переході. (Збереження історичного міського полотна у контексті швидкоплинних змін; Мона Сераґелд; там же; С. 51-58.)
Як зазначено в іншому місці на цій сторінці, тоді як захід України продовжує свою стрімку еволюцію з часу національної незалежності, до міського розвитку докладаються значні зусилля (з обмеженими ресурсами) – у менших містечках та більших містах. Довідник програми “Порядок денний 21 для культури” окреслює міфи, що творять концептуальні виклики зміцненню місця локальних культур у сталому розвитку та регуманізації поселень, а також оперативні проблеми, які можуть обмежити, ускладнити або перешкодити практичному прогресу, проте текст також пропонує й рекомендує конкретну політику та стратегії з численними прикладами успіхів по світу. Довідник заохочує подальшу роботу, зазначаючи:
історично культура була рушійною силою міського розвитку, тому різноманітні інноваційні методи інтеграції культурних цінностей у стратегії міського розвитку зараз спостерігаються у всьому світі та тому “зараз культура твердо визнається міжнародною спільнотою як ключовий компонент стратегічного міського планування”… Міста й містечка є хабами інновацій в економічній, культурній та соціальній сферах (Чому культура мусить творити основу сталого міського розвитку?; Ненсі Даксбері, Йоті Госаґрагар та Йорді Паскаль; Порядок денний 21 для культури – Комітет щодо культури об’єднаних міст та місцевих урядів (UCLG); 2016. Дивіться джерела про сталий розвиток.)
Політичні та соціальні зміни
Політичні та соціальні зміни тісно взаємозв’язані з економічними та політичними змінами на заході України та за межами, вони поділяють багато однакових керівних принципів як у довгострокових тенденціях, так і у різких змінах, наприклад, через Другу світову війну та Голокост, а також розпад Радянського союзу. Традиційне українське суспільство витримало повторювані політичні зміни, особливо у сільській місцевості та невеликих містечках на заході України, де можна знайти багато єврейських місць поховань. Однак з розвитком самоуправління з часу незалежності молодші українці особливо прийняли теми глобального громадянства, спільної історії та спадщини та відповідальності, які добре поєднуються зі зростанням місцевого волонтерства та традиційної гордості за місце. Більше усвідомлення мультикультурного минулого місця вже спонукало місцевих жителів допомагати проектам щодо кладовищ відновленням переміщених єврейських надгробків, а підвищення соціальної згуртованості може допомогти зменшити акти вандалізму, як-от графіті на місцях поховання, які мало відвідують.
Ці тенденції, здається, розширюють як можливості, так і очікування щодо спільних проектів, які залучають місцевих жителів та іноземних єврейських нащадків, іноді за супроводу та підтримки неурядових організацій громадянського суспільства. Шкільні вчителі, директори краєзнавчих музеїв та лідери малого туризму по регіоні виражають бажання краще з’єднати свої міста з рештою світу, особливо з людьми з конкретними зв’язками з місцем. Як зазначено, цей інтерес приходить з очікуванням постійних, тобто стійких зв’язків і двостороннім обміном спілкуванням і практичною роботою. Звичайно, не кожна особа у кожному місті зацікавлена у єврейському минулому свого місця, проте під час подорожей регіоном завжди натрапляємо на старших і молодих людей, які зацікавлені та навіть більше. Лідери проектів щодо кладовищ можуть значно зміцнити довготривале збереження місць, знаходячи й залучаючи цих потенційних місцевих розпорядників та дізнаючись про їхні власні інтереси та спадщину для взаємної користі. Більше деталей щодо цієї теми читайте на сторінці путівника про підтримку проекту.
Економічні зміни
“Економіка” земель поховань не підраховується у той самий спосіб, яким можна визначити вартості та обміни навколо інших земельних ділянок, а “користь” та “економічні можливості” кладовищ і місць масових поховань також слід розглядати по-іншому. Ці питання надалі ускладняються змінами у західноукраїнській регіональній економіці до та після Другої світової війни та з часів незалежності України. З одного боку, керівники проектів зі збереження кладовища повинні подумати, як їхні проекти можуть покращити або зменшити економічні перспективи майбутніх поколінь. З другого боку, занедбані місця поховання без правового захисту можуть бути під загрозою майбутньої офіційної чи неофіційної експропріації та/або зловживання з метою збільшення місцевих доходів.
У більшості випадків позитивний чи негативний економічний вплив проектів зі збереження кладовищ – незначний. Розчищення та озеленення місця поховання в житловому районі може покращити естетику мікрорайону та в обмеженій мірі покращити вартість майна. Зведення паркану або стіни по периметру цвинтаря може перекрити пішохідні доріжки або дороги для транспорту, створені після Другої світової війни, змусивши місцевих жителів використовувати довший шлях навколо місця. Підтвердження наявності цвинтаря чи масового поховання за допомогою проектного ознакування, огорож та інших маркерів (дивіться тематичне дослідження 15 на цьому вебсайті) може змінити місцеве сприйняття місця, а потім і те, як це місце неофіційно використовується. Спілкування про наявність та історію місця за допомогою цифрових та паперових карт, вебсайтів, краєзнавчих виставок тощо може посилити місцевий туризм та збільшити витрати відвідувачів. З протилежного боку, посилення туризму та збільшення відвідувачів може створити додаткове навантаження на місце та місцеву громаду щодо обслуговування, прибирання, інформаційних ресурсів тощо.
Упродовж років з часу Другої світової війни багато довоєнних єврейських кладовищ використовувались для кріплення стовпів інженерних комунікацій (для електропостачання та комунікацій), а на деяких встановлені точки доступу до води або каналізації; більшість з цих офіційних муніципальних або регіональних адміністративних змін фізично невеликі, у разі якщо вони інвазійні, непримітні та досить постійні. Єврейські кладовища були неофіційно експропрійовані для випасу тварин і загону, для городів, для дрібнокореневих сільськогосподарських культур, а також для посадки та збирання плодових дерев. Більша частина цієї неформальної економічної експлуатації припиняється, коли за кладовищами регулярно доглядають, і більшість змін легко скасувати, хоча колишні користувачі потім або втрачають додатковий дохід, або повинні знайти альтернативну землю.
Серйозний ризик для збереження цвинтаря виникає, коли місце поховання розташоване в комерційній або промисловій зоні, що розвивається, або поблизу неї, а територія набуває потенційної цінності як будівельний майданчик. Обстеження єврейських кладовищ на заході України показують значний відсоток перебудованих за радянських часів (разом із деякими християнськими цвинтарями у регіоні). З поступовим покращенням стану української національної та регіональної економіки більше землі вважається цінною і життєздатною для будівництва та іншого трансформаційного використання, і тиск на землі, “що не використовуються”, зростає. На цей час кладовища юридично захищені українським національним законодавством, однак лише кілька історичних єврейських кладовищ зареєстровані офіційно, тому поточний захист ґрунтується на місцевих релігійних та соціальних традиціях та на діях органів місцевого самоврядування, які також змушені планувати та сприяти оновленню міст і місцевому бізнесу. Цінність місць поховань як місцевої культурної спадщини, так і як екологічних “зелених просторів” може використовуватись для просування відносно невеликої економічної цінності збереженого кладовища, саме тоді як ділянка навколо розвивається іншими способами. Складний юридичний процес реєстрації кладовища – найкращий захід щодо стійкого збереження, який тільки проект може вжити проти економічного тиску; більше деталей читайте на сторінці путівника про обстеження місць.
Зміни у довкіллі
Впливи у площині довкілля включають відносно постійні впливи (наприклад, склад регіональної атмосфери, включаючи забруднювачі), а також циклічні щоденні та сезонні коливання (сонячне випромінювання, вітер, опади, ріст і загнивання рослинності, снігопади, утворення льоду) та довготривалі впливи, як-от регіональні наслідки зміни клімату. Дикі (та деякі домашні) тварини присутні на кожному єврейському кладовищі та місці масового поховання на заході України, особливо комахи, однак зрідка ці істоти значно вливають на управління місцем поховання, навіть впродовж довгого терміну. Варіації як до низьких, так і до високих меж цих вимірів мають значення для управління місцем, наприклад, нестача сезонних дощів може бути настільки ж важливою для змін місця, як і їх надлишок.
Найпомітніший значний короткотривалий ефект має довкілля на кладовища та масові поховання у регіоні через дикий ріст місцевої та інвазивної рослинності. Зображення сезонної та однорічної трави, чагарників, лози та дерев на цій сторінці ілюструють ефект у відповідних часових масштабах. В інших місцях на цьому вебсайті, рекомендації, джерела, інформація про інструменти, а також тематичні дослідження детально обговорюють керівництво дикою рослинністю.
Сторінка з джерелами про планування сталого розвитку також надає статті про спадщину, що перебуває під ризиком через зміни клімату, та відер про підготовку історичних кладовищ до протистояння лихам, зокрема екстремальним погоднім умовам.
Технологічні зміни
Еволюція та революція у технології можуть здатися малоймовірною можливістю або ризиком для збереження кладовищ, але нещодавні технологічні зміни у комунікації, дизайні, приладді, матеріалах та базах даних вже викликали значні ефекти (здебільшого позитивні) на громадську обізнаність про єврейські місця поховань, здатність волонтерів проекту залучати місцевих та міжнародних громадських лідерів та підвищувати фінансування проекту та практичні зусилля для відновлення та вшанування кладовищ і масових поховань.
Сторінка путівника про комунікацію на цьому вебсайті окреслює деякі з багатьох способів, якими вибух популярних засобів масової інформації створив можливості для керівників проектів з кладовища, та, мабуть, представляє єдиний найважливіший поточний вплив технологічних змін (дивіться також тематичне дослідження 16 щодо конкретного проектного прикладу). У поєднанні з досягненнями в області хмарних даних і архівування вебсайтів, як-от безкоштовний Інтернет-архів Wayback Machine, що розширює доступність інформації навіть тоді, коли профілі її авторів перестають існувати, дослідження місця поховання та потуги з документування зараз є стійкими після початкової публікації. Однак застереження щодо того, як досягнення в технології можуть бути використані як для підтримки, так і для підриву комунікації про історію та спадщину, з’являється в есе директора Меморіального музею Голокосту у США, де вона нагадує, що “Гітлер прагнув використати новітні технології – найголовніше – радіо, можливо, смартфон того часу – для просування свого посилу”. (Уроки історії та соціальних медіа; Сара Дж. Блумфілд; Меморіальний музей Голокосту у США, платформа Medium; вебсторінка, 2020.)
Постійні зміни в технології безперервно вдосконалюють різноманітні методи обстеження місць поховання на землі, з повітря та (за допомогою приладів) під землею. Мобільні та вебтехнології зараз використовуються для залучення відвідувачів до єврейських місць поховань та покращення розуміння та досвіду фізичних та віртуальних туристів. Дослідження та розробки в суміжних галузях спадщини створили нові матеріали, щоб допомогти та продовжити зусилля з консервації каменю та інших історичних об’єктів, але вони також можуть створити нові екологічні проблеми через забруднення території та інші наслідки. Розширення академічних, урядових та краудсорсингових баз даних надає добірні знання про місцеві рідні та інтродуковані рослини і тварини, епітафії та символіку надгробків, а також іншу відповідну інформацію безпосередньо дослідникам проектів щодо кладовищ. Розробка інструментів уможливлює більшу кількість роботи з розчищення кладовищ, яку виконують менше волонтерів, проте знос струн у сучасних кущорізах може спричинити забруднення мікропластиком на місці (на відміну від традиційних кіс). Комп’ютерні досягнення та скорочення витрат надають волонтерам, які займаються проектами з малим бюджетом, доступ до потужних інструментів проектування та обробки зображень для створення моделей знаків, меморіалів, огорож і стін тощо.
Враховуючи минулі та поточні тенденції, обґрунтовано і навіть ймовірно, що технологічні зміни продовжуватимуть прискорюватися в найближчі роки, та активісти як на заході України, так і за кордоном зможуть скористати з нових і вдосконалених технологія для кращого збереження й просування єврейських місць поховань.
Довготривалий вплив проектів зі збереження: сприймаючи проект як динамічний процес
Важливим міркуванням щодо сталого розвитку для активістів зі спадщини є довготривалий вплив проектів зі збереження кладовищ на власне саме місце поховання, але тим більше на всі спільноти, які залежать від місця як елемента своєї ідентичності та середовища: місцеві, релігійні, сімейні тощо. Визнавши, що проектна робота, місце та взаємозв’язки між місцем та його спільнотами й околицями – не статичні, концепціям проекту слід оцінювати не лише позитивні ефекти запропонованого втручання упродовж років та десятиліть, але й негативні наслідки також, та включити перспективи усіх зацікавлених сторін – особливо місцевих жителів, які, ймовірно, будуть майбутніми розпорядниками місця, навіть якщо вони наразі не залучені. Кожен проект з кладовища використовує матеріали та продукує сміття, змінює динаміку місцевих екосистем і соціальних систем та змінює те, як сусіди кладовища й відвідувачі бачать місце й один одного. Проекти розробляються і здійснюються для здійснення цих змін, призначених для широкої користі, але іноді також мають непередбачуваний негативний вплив. Тема цієї вебсторінки покликана розширити розгляд цих змін і впливів на майбутнє.
Чимало єврейських кладовищ у Західній Україні засновані століття тому та доглядалися поколіннями місцевих єврейських громад, потім були пошкоджені та занедбані, а деякі зараз мають нові та малі, однак розмаїті громади доглядачів. Сподіваємось, це означає, що ці кладовища можуть продовжувати відігравати динамічну роль у створенні ідентичності та сенсу місця для людей ще впродовж століть.
Культура найкраще обрамлюється як процес, не набір об’єктів; спадщина та інші культурні вирази – не статичні артефакти, … але створені та постійно відтворювані соціальними відносинами, процесами та переговорами, що залучають акторів з усіх частин суспільства (не лише професіоналів з консервації). (Цінності та консервація спадщини: дослідницький звіт; там само, С.14.)
Переклад Наталія Курішко.